Вікіпедія називає Косів адміністративно-торгівельним осередком галицької Гуцульщини. У колуарах ВРУ кілька років тому вирішили, що це місто-курорт. Там чудесний клімат, привітні люди і цікаві традиції. І найголовніше – місто наповнене майстрами, які вражають якістю та унікальністю своїх робіт, пишуть Версії з посиланням на 24 канал.

Ось уже багато років до Косова їдуть на базар. Саме тут продають – ні не ковбасу та бринзу, хоча і не без того – тут продають майстри свої шедеври.

Хоча на базар продавати ходять не всі.

Майстерня “Котилася торба”

Наприклад, Інна та Олег Гриньківи, молоде подружжя, які живуть на околиці Косова, і вже кілька років мають свій бізнес. Вони роблять із шкіри сумки та гаманці.

Олег Гриньків у майстерні “Котилася торба”

Втім, свій крам на базар не несуть. Кажуть, що це без толку – можна простояти весь день і нічого не вторгувати, тому працюють під замовлення.

Ми (виграємо – 24 канал) завдяки тому, що ми можемо зробити будь-яку форму, що у нас немає якоїсь стандартизації. Нема кліше, що треба робити сумку тільки такої форми і нічого змінити не можна. У нас такого немає, у нас все на папері і ми можемо все змінювати,
– розповіла майстриня Інна Гриньків.

Свою майстерню вони назвали “Котилася торба”. ЇЇ, ще до одруження, заснував Олег. Спершу робив невеликі сумки, які таки пробував продавати на базарі. Коли Інна і Олег одружилися, вирішили облаштувати у будинку майстерню. Інна часто допомагала чоловіку, та згодом справа затягнула її, і Олегу довелося навчити дружину усіх хитрощів.

Інна Гриньків у майстерні “Котилася торба”

Подружжя Гриньків працює офіційно. Усі податки сплачують вправно, і як молоді бізнесмени запевняють – система у нас ще та.

“В нас в Україні, якщо брати всі ці ФОПи – і малі виробництва – основне, аби держава не лізла і не рухала їх. Вони будуть робити, будуть платити, хочеться просто спокою, аби не було різких рухів. Бо як зайшла мова, аби всіх ФОПів, окрім першої групи, поставити РРО (реєстратори розрахункових операцій – 24 канал) – добре, я його поставлю, але там його обслуговувати треба, програмуванняю… І кому я ті чеки буду давати, якщо у мене все йде через карту?”, – пояснила ситуацію Інна Гриньків.

Вартість сумок “Котилася торба” – різна, від 1000 гривень і далі, все залежить від побажань замовників. Матеріал – український, узори вигадані, якість – відмінна. Власники майстерні продають свої шкіряні вироби по всій Україні. Найбільше покупців із столиці та Львова. Вони мріють потрапити на закордонний ринок, але це не так просто.

Майстерня “Гушка”

Пані Люба – власниця майстерні “Гушка”, яка виготовляє шерстяні килими, ліжники і різні аксесуари. І роблять це також вручну, як Гриньківи.

Власниця “Гушки” Любомира

Люба, як і більшість ткаль із Косова, навчилася стояти за верстатом у досить юному віці – це її родинна справа. Робила ліжники, як і всі у Косові, на продаж, але кілька років тому вирішила, що робити традиційні не цікаво – треба усучаснити автентику і заснувати фірму.

Любомира та вироби “Гушки”

За словами пані Люби, навесні “Гушці” буде два роки.

Починалося все з того, що я роблю все-різне з вовни давно. Так робила моя мама і бабуся. Ми це робили вдома – як народне ремесло. В нас по сусідству, де я живу, живе бізнесмен зі Львова. І ми якось зговорилися, що відкриємо він у своїй галузі, а я у своїй. Він мені поміг, і ми вдвох відкрили виробництво,
– поділилася спогадами Любомира Гребенчук, власниця “Гушки”.

Всі вироби роблять кілька ткаль, опісля їх везуть до валила – іншими словами – старомодна пральна машина, яка зроблена на річці, і яка, фактично, пере всі ці ліжники. Опісля, їх висушують і приводять до ладу, а далі продають.

Працівниця в майстерні “Гушка”

“Гушка” – молодий бізнес, і Люба розуміє, що аби заробляти треба вкладати і розвивати. Втім, на все треба гроші. Кредит – не варіант. Зізнається, якби були державні гарантії або державне кредитування – обов’язково цим скориталася. А поки що, надіються на себе і своїх покупців, яких, до речі, доволі багато і за межами України.

Гончарня

Гончарство – це не просто гарний посуд, це також мистецтво. Окрім тарілок, горнят та мисок на продаж, Сергій любить свторювати із глини різних комах, у нього є навіть шахова дошка є. Звичайно, такі речі купують не всі.

Шахи-комахи з глини

Гончар Сергій Дутка на робочому місці

Я так затягаюся в роботу, що сам ловлю себе на думці, що трішки треба до дітей, відпочити, балансувати треба. Також є проблема балансувати між тими замовлення, які тобі дають, і творчими ідеями,
– розказав гончар Сергій Дутка.

Окрім унікальних фігурок, оригінального посуду і експерементів із глиною, у Сергія є мрія – відтворити цісарську піч. Історія проста: існує оповідка, що ще за Австрії, до Косова приїздив сам цісар Франц-Йосиф і на ярмарку побачив роботу місцевого генія-гончара Олекси Бахматюка, і замовив в нього кахлі для своєї печі, які зараз зберігаються в одному із австрійських палаців. Сергій мріє відновити повністю таку піч і встановити її в місцевому музеї.